Чому Путін зараз щасливий, а українці прорахувалися
(Рубрика «Точка зору»)
На десятий рік війни Росії проти України і третій рік повномасштабного вторгнення українці все ще не позбулися магічного мислення і досі вірять у дива, «чорні лебеді» та випадковості, які можуть закінчити весь цей жах вже завтра.
Тому масовані ракетні атаки, які одну за іншою, а то й по кілька на день, російська армія здійснила по містах та проти енергетичної інфраструктури України, збентежили багатьох, хто чомусь вірив, що війна ось-ось має скінчитися сама собою.
Адже в публічному просторі довго гуляла нічим не підтверджена думка про те, що після брехливих «виборів» правитель Кремля зменшить інтенсивність війни.
O sancta simplicitas!
Вірити в добро, вірите в краще – риса шляхетних людей. Але в реальному житті варто опиратися на розрахунки, плани і наявний набір засобів, інакше жорстока дійсність може знищити ідеалізовану мрію.
Час би це затямити й тим українцям, які все ще шукають чудеса й конспіративні ідеї, згідно з якими війна може закінчитися в прихильний для нас спосіб уже незабаром.
Адже аналіз переведення російської економіки на воєнні рейки і структуризація бюджетного планування в бік інвестицій у ВПК на кілька наступних років прозоро вказує – Росія готується до багаторічної виснажливої війни, нарощує потужності і збирає сили.
Путін сьогодні проживає найщасливішу пору свого життя
Коли ми бачимо ці абсолютно однозначні факти й тенденції, ілюзій залишатися не може – нам потрібно будувати оборону, а не сподіватися на «вибори» в РФ, зміну настрою тирана чи ще якісь фази місяця.
На мій погляд, Путін сьогодні проживає найщасливішу пору свого життя. Консолідувавши владу і знищивши опонентів, він нарешті зміг зняти маску і на повен голос заявити про свої кровожерні бажання.
У його хворій уяві саме тепер настав час для того, щоб змінити історію, повернути імперії колишню велич (бодай територіальну) і провчити всіх ворогів на Заході. Грати в тактичні ігри, заморожувати конфлікти, шукати дипломатичну мову Путін уже не буде, бо вважає, що настав час (а в нього часу не так уже й багато залишилося) діяти.
А діяти – це воювати, знищувати і сіяти смерть.
Не магія чи вибори, а ЗСУ
З огляду на вищевикладене, немає нічого дивного в тому, що одразу ж після «виборів» ворог завдав потужних ударів по цивільній інфраструктурі України далеко в тилу.
Байдуже, переможе Байден чи Трамп, бо Путін усе одно продовжуватиме війну
Це чіткий сигнал: наша мета – знищити вас, і ми не зупинимося. Важливо, щоб українці, які будували гіпотези про можливе замороження конфлікту на час між «виборами» в РФ і осінніми виборами в США, засвоїли цей урок: нічого не зміниться.
Так, сфальшоване переобрання Путіна не змінило його планів, адже для нього саме війна, а не вибори були самоціллю. І так само, за великим рахунком, нічого не змінять вибори в США – байдуже, переможе Байден чи Трамп, бо Путін усе одно продовжуватиме війну.
Так, від результатів виборів у США залежить розмір і швидкість підтримки з боку нашого найпотужнішого заокеанського союзника, але сухий залишок буде тим же: росіяни продовжуватимуть атакувати з метою знищення України. З американською підтримкою чи без, нам потрібно готуватися до оборони – іншого варіанту виживання держави й народу немає.
Варто забути про абсолютно шкідливу ідею виборів в Україні під час війни
І так само варто забути про абсолютно шкідливу, на мій погляд, ідею виборів в Україні під час війни. Не тому, що ми не цінуємо демократію чи не бажаємо точкових змін. А просто через те, що
вибори для нас нічого не змінять – ворог хоче знищити не владу, а весь народ і саме існування української Держави.
Тож як би не закінчилися «вибори» в РФ, вибори в США чи навіть гіпотетичні вибори в Україні – розраховувати ми можемо тільки на свою спроможність і Збройні Сили України.
Тож власне виробництво боєприпасів та високоточних засобів ураження, ефективна й справедлива мобілізація, діюча економіка, єдність суспільства і влади – ось наш рецепт закінчення війни на вигідних для нас умовах.
Жодного іншого магічного шляху немає.
Андрій Любка – письменник, волонтер
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції